Військовий Сергій прожив у Італії 18 років. Там мав власну справу з ремонту й обслуговування суден. На Батьківщину повернувся у лютому 2022 року, адже знав, що зберегти Україну тоді було важливіше за все.
Історію військового розповіли у службі зв’язків з громадськістю Чернівецького обласного ТЦК та СП.
У складі 80 окремої десантно-штурмової бригади підрозділ Сергія вирушив на зустріч ворожим військам. Чоловік мав навички стрільби й швидко опанував СГД.
«Не можу передати відчуття й емоції від того, як нас зустрічали люди в містах і селах, коли їхали колонами. Була гордість і сльози, коли бачив, як підтримували військових – дякували, підбадьорювали, махали руками, сигналили», – пригадує боєць.
Перша позиція була у військовій частині у Вознесенську, де колись проходив строкову службу.
«Там, через 27 років я зустрів свого командира роти, з яким служив строкову. Зараз він командир однієї з військових частин. Розмовляли, згадували минуле, і тоді він дав мені позивний “Дід”», – розповідає військовий.
Далі численні запеклі битви, під час яких, каже, десантники воювали як титани. Сергій розповів про один з важких, але успішних боїв неподалік Лисичанська, що відбувся влітку 2022 року.
«Це лише одна з історій, яких в пам’яті за два роки дуже багато. Наша рота нарвалась на 25 мотострілецьку бригаду. Там було кілька десятків танків і БМП. Схоже, мабуть, було у другу світову – на нас йшов ряд танків, а позаду них – піхота. Тоді було знищено 12 танків противника, решта розвернулися і втікали. Також ліквідовано кілька БМП. Наступ вдалося відбити. Ввечері в окоп прилетіли міни – отримав поранення. Мене евакуювали хлопці під артобстрілом», – говорить чоловік.
Військовий каже, що збереженими життями він та побратими завдячують професійності командира, якому довіряли й готові були йти з ним хоч крізь пекло. Знаний воїн на псевдо Мангуст загинув за два дні після того бою.
Сергій повернувся на фронт щойно завершив лікування. Невдовзі став головним сержантом взводу в 82 окремій десантно-штурмовій бригаді. Пройшов відповідну підготовку, а також навчання в Німеччині, де підрозділ отримав техніку.
«Німці були вражені нашою тактикою бою. Казали, що ми безсмертні й вони ще в нас можуть повчитися. Інструктор, морський піхотинець, зняв зі свого берета кокарду і подарував мені. Було зворушливо. Коли проводжали нас, в них сльози були на очах, бо знали, куди повертаємося», – каже Сергій.
Коли здоров’я погіршилося, був переведений в тил, на посаду командира відділення роти охорони ТЦК. Військовослужбовцю доводиться долучатися і до оповіщення, що, зізнається, морально важко після пережитого.
«Постійно тут чуємо від людей, що це не їхня війна, що в них є турботи важливіші. Хоча, що може бути важливішим за оборону нашої землі. Нам кричать про закони, що війни немає. Але у 22 році ми йшли й не питали ні про закони, не думали про гроші. Є конституція і кожен громадянин має захищати Україну. Інакше ми зникнемо як країна», – стверджує військовослужбовець.
Показуючи відео з передової, Сергій, який має двох онуків, каже: «Щоб молоде покоління бачило, як колись дід воював з російською нечистю». І додає: «Мене ще рано списувати, поки живий буду робити все, що можу аби нищити рускій мір».
Нагадаємо, раніше ми розповідали історію учителя з Буковини, який у перший день великої війни вступив до війська та воював на різних напрямках.
Слідкуйте за нами у Telegram
<!–
58% українців вважають, що у боротьбі з пандемією коронавірусу “влада щось робить, але цього недостатньо.
–>