У такий спосіб керівництво НБУ пропонує відновити історичну справедливість – бо саме так називалася історично дрібна монета на українських землях.
Згодом шаги випустила і УНР – але з міркувань економії зробила їх паперовими, у формі поштових марок, які навіть можна було клеїти на конверт.
В УНР, як бачимо, думали про економію коштів. А чи порахували наші головні банкіри, у скільки обійдеться вилучити всі копійки та відкарбувати нові монетки під новою назвою? Скільки взагалі мільйонів монет досі залишається у населення – навіть після того, як 1, 2, 5 і 25 копійок вилучили з обігу? Чи на часі зараз подібні витрати?
Я, насправді, обома руками за історичну справедливість та повернення до національної ідентичності. Але є питання, на жаль, риторичні. Чи допоможе перейменування монетки стримати інфляцію, ріст цін? Чи зробить справедливішими зарплати й пенсії? Чи дозволить не підіймати акциз на пальне? Чи стане наше життя кращим хоч у чомусь? Це і є мірило будь-якої реформи: як саме вона покращує життя громадян. Якщо відповідь “ніяк не покращує”, а може навіть і ускладнює — то чи потрібна така реформа взагалі?
Тим більше, навіщо сьогодні потрібні копійки (чи то шаги, як не називай) – не до кінця зрозуміло. Що можна купити за 10 копійок? А за 50? В основному, вони лише ускладнюють розрахунок і відтягують кишеню – особливо після того, як 1, 2, 5 і 10 гривень теж стали монетами. Наприклад, Чехія відмовилася від розмінних монет ще 15 років тому – тепер там немає грошей менше однієї крони. І це при тому, що чеська крона наразі майже вдвічі дорожча за гривню.
Наша копійка йде в історію. Туди, де вже є шаг, гріш, луска і всі дрібні розмінні грошові знаки, які тільки знала Україна-Русь. Нові монетки по-справжньому вдасться запровадити хіба що після нової грошової реформи, коли з’явиться якась оновлена гривня з зовсім іншим обмінним курсом. А до того всі подібні ініціативи я вважаю окозамилюванням, причому доволі дорогим, ціною не в копійку, і навіть не в шаг.