Євген Дикий. Фото з відкритих джерел
Євген Дикий, ветеран АТО, колишній штурмовик батальйону «Айдар» зразка 2014-2015 років, директор Національного антарктичного наукового центру, напередодні опублікував у своєму фейсбуці важливий, розсудливий, а головне – дуже вчасний лонгрід з поглядом на російсько-українську війну, кульмінація якої відбувається фактично зараз.
«Війна – це не про те, як посуваються стрілочки та лінії на карті. Це про те, хто скільки вбив ворогів за кожну наступну добу, і скільки своїх втратив за цей же час. А також про те, скільки поповнення сьогоднішніх втрат за цей самий час набрали у тилу, одягнули у форму та відправили навчатись вбивати ворогів та виживати самим. Це про спалені танки, зношені гарматні стволи, вистріляні боєприпаси – і про можливість їхньої заміни. Російська армія вже пройшла пік своєї могутності. Далі з кожним днем ця армія стає все гіршою та слабшою, і наразі ця тенденція є непереборною. Арсенал немагічних способів посилити російську військову потугу практично вичерпаний», – пише він.
У першій частині великого інтерв’ю Укрінформу Євген Дикий розповів, як у РФ поступово вичерпуються ресурси людей і «заліза», що конкретно про це свідчить, якими сильними та слабкими сторонами нині оперує російська окупаційна армія на полі бою, а також, чому Україна не поспішає знищувати Кримський міст.
– Пане Євгене, у своєму лонгріді під назвою «Кульмінація» ви описали назріваючі «неспроможності» росіян у техніці та людських ресурсах. Давайте про це поговоримо ще. Щонайперше, ми постійно чуємо, що «залізо» у ворога вичерпуються, але по факту – на фронті їхні гармати стріляють, танки наступають… То як насправді?
– У перший рік війни пануючою думкою було те, що «залізо» в Росії не закінчиться ніколи. Втім, пройшло уже 2,5 роки повномасштабного вторгнення й моніторинг їх складів зберігання показує, що у «бєздонних закромах» вже просто просвічує днище. Запас «заліза» у ворога – на рік, ну максимум на півтора роки війни такої інтенсивності як от зараз. І це із припущення, що вся техніка на складах хоча б потенційно може бути поставлена на фронт, а це припущення завідомо нереалістичне.
– Півтора роки?..
– Так. І ця моя оцінка ще спеціально завищена на користь орків. Бо, вважаю, що краще ворога переоцінити, ніж недооцінити. До речі, після того, як вийшов мій блог, видання The Economist випустило статтю, в якій дає схожі, але навіть більш оптимістичні для нас оцінки: до 2025-го року РФ по «залізу» досягне критичної точки виснаження.
– Проте стаття The Economist вийшла 16 липня, а ваш блог – 14 липня…
– І саме тому мені було важливо звіритися з The Economist. Ми з ними виходили частково з тих же наборів вихідних даних, частково – ні. Вони мене явно не читали, і в даному разі це якраз плюс. Тобто, це дійсно два паралельних абсолютно незалежних дослідження, які дали дуже схожий результат. При тому, я ж кажу, результат The Economist оптимістичніший.
– А звідки ви, пане Євгене, черпали інформацію?
– У 1832 прусський воєначальник і теоретик Карл фон Клаузевіц увів термін «туман війни» для позначення недостовірності даних про становище театру воєнних дій. Так от, у цій війні туману просто нема, він розвіявся ще до її початку. Це небувалий випадок в історії людства, коли обидві сторони одна про одну знають майже все.
Це унікальна особливість нашого часу. У ХХІ столітті дуже важко щось приховати і дуже легко знайти будь-яку інформацію. Тож на які цифри слід опиратися, щоби оцінити скільки у ворога «заліза»? Ну, щонайперше треба знати, який у РФ був базовий запас. Це рахується елементарно, тому що всі ці ще радянські склади, вони під відкритим небом, а не якісь засекречені підземелля. Тобто все, як на долоні, на десятки кілометрів рядами стоїть бронетехніка накрита брезентом. І ця техніка з супутника рахується з точністю до одної машини: – скільки було до 24.02.2022 і як цей запас зменшувався протягом місяців.
– Супутникові знімки все це показують…
– Саме так. Але паралельно є інше. Є доволі серйозні дані по тому, скільки підтверджено знищеної техніки на фронті. Це, звісно, дані неповні. Так звані OSINT-аналітики (Bellingcat, Conflict Intelligence Team, InformNapalm тощо), тобто аналітики з відкритих джерел, вони завжди рахують тільки те, що залізобетонно підтверджене на фото і відео. Тобто цифри, які дають «осінтери», завідомо дещо занижені. Але, по-перше, вони однаково занижені для обох сторін, по-друге, їх занижують весь період війни. Тому порівняльні оцінки абсолютно коректні. А, в принципі, їх просто треба множити на якийсь там коефіцієнт, щоб отримати повну картину. До речі, я навіть колись виводив цей коефіцієнт. Коли у квітні 2022-го закінчились бої на Київщині, мені доводилось тоді брати участь в евакуації різноманітної підбитої техніки – ворожої та нашої. Вивозили все, навіть «витрушували» з людей, які по гаражах пробували по танчику «приберегти». І на той момент уже було купа OSINT -даних. А ми отримали повну картину, бо ж об’їхали всю цю територію і все позбирали. І коефіцієнт по різних видах техніки вийшов від 1,5 до 1,8. Тобто більше половини того, що втрачено, фіксується OSINT.
Є також дані по оборонній промисловості, тобто, що і скільки випускається. З цими даними треба поводитися обережно, бо це те, можливо, єдине, що, в принципі, навіть у наш час, можна якось «секретити». Втім, секретити все одно інформація просочується по різних каналах.
Ну і, зрештою, дуже багато говорять деталі, їх треба розуміти і відчувати. Навіть якби я не знав, скільки приблизно нових танків орки випускають, скільки розконсервовують, а також скільки всього за 2,5 роки наші захисники спалили – я б просто звернув увагу на те, як змінюється номенклатура, що сьогодні у ворога присутнє на фронті…
– На початку повномасштабки здебільшого сунули Т-80…
– І десь там трошки «Прориви» Т-90… А потім ми вже більше бачили Т-72. А через деякий час – Т-62. Зараз уже найбільш масовий танк на фронті в орків– це Т-54/55.
– Ці двоцифрові індекси – це ж рік взяття на озброєння?
– Все вірно. Тобто дискотека «восьмидесятих» вже згоріла вся. «Сімдесяті» і «хіповські шістдесяті» догорають, і в строю залишаються машини п’ятдесятих років.
– Які з’явилися одразу по смерті Сталіна…
– До речі, про Сталіна… Я ж постійно моніторю ворожі пабліки. І там на повному серйозі нині обговорюють те, як поведе себе в цій війні танк ІС періоду Другої світової. Абревіатура ІС означає «Йосип Сталін» (рос. Иосиф Сталин, – ред.). І сміх, і гріх, але те, що перспектива появи на фронті танку ІС є абсолютно реальною я можу судити по артилерії.
– От давайте про арту.
– По артилерії у ворога ситуація ще значно гірша, ніж по танках. Недарма ми нещодавно спостерігали буквально «танці з бубном», коли товариш Пу танцював для товариша Ина. Справа в тому, що на фронті зараз активно задіяний 130 калібр.
– Але ж калібр 130-мм – це антикваріат…
– Це реально гармати Другої світової. Вони після 1948-го не випускалися, ще 70-х їх зняли з озброєння. А зараз з них знову стріляють на фронті. Проте виявилося, що снарядів до них вже не лишилося. А Північна Корея — одна з дуже небагатьох країн світу, в якій досі такий антикваріату на озброєнні і, відповідно, є запас БК. Ви ж розумієте, що вони приперли 130-й калібр не тому, що вони любителі історичних реконструкцій…
А інші стволи реально просто «летять». Тобто закінчуються більш сучасні калібри. До речі, слово стволи я вжив у даному разі в обох сенсах. Ми, в принципі, будь-яку одиницю того, що стріляє, називаємо стволом. Але в даному разі йдеться саме про стволи як деталь. Крім того, що ми фізично знищуємо багато орківської артилерії, є набагато потужніший фактор – зношування стволів. Орки не мжуть прицільно стріляти. Причому це закладено конструктивно. Тобто якщо, навіть знайти, «нерукожопих гармашів», все одно лишиться низька якість стволів і снарядів. От воно не передбачено для точної стрільби, воно працює не по точці, а по площі. А щоб стріляти по площі, треба використовувати набагато більше БК. Тож зараз на фронті у сторін приблизно паритет по артилерії, при тому, що в них снарядів випускається в 3-5 разів більше, аніж в нас. А коли ти стріляєш по площах, відповідно, в тебе зношується ствол. А нових стволів, виявляється, вся величезна Росія-матушка випускає на місяць… аж 10. І вони в це вперлися. Для порівняння, лише САУ «Богдана» з нашим власним українським стволом, ми наразі «клепаємо» теж 10 на місяць. І планується збільшення.
– При тому, що до війни, пане Євгене, у нас був випущений один дослідний зразок САУ «Богдана».
– А вся «магучая» Росія опустилась вже настільки, що в них 10 стволів на місяць. І відповідно, вони не встигають ніяк їх заміняти, вони, знову ж таки, використовують радянські запаси. Тож 130-й калібр це показово. І тому, я погоджусь з оцінкою журналістів The Economist.
– У чому саме?
– Я писав, що танки у Рашці закінчиться через півтора року, а вони кажуть, що це станеться навіть швидше. Чому так? Я спеціально брав завідомо нереалістичне припущення, що кожна «законсервована» машина, яку ми бачимо на супутникових знімках, доїде до фронту. Насправді це не так.
Значна частина цих машин годяться тільки на канібалізм, тобто на запчастини. От, грубо кажучи, з двох-трьох танків збирається один, який реально поїде. The Economist пішов саме цим шляхом, опитавши технічних експертів і спробувавши вивести коефіцієнт, скільки машин може доїхати до фронту з загальної кількості. Якщо не помиляюся, то в них там виходило, що максимальна можлива оцінка – це 70% від початкової кількості.
– Від початкової? Тобто від тієї кількості, яка була до 24.02.2022?
– Вірно. А враховуючи, що значна частина того, що могло їхати, вже вибрана, то від тої кількості, що лишилось, це вже не 70%. Враховуючи це, вони прийшли до висновку, що менше року. Але головне в обох варіантах, що це значно менше, ніж ми вже провоювали.
А по арті картина, я боюсь бути надмірно оптимістичним і щось не врахувати, але виглядає так, що на півроку ще вистачить. І поведінка орків показує, що вони це все чудово знають і бачать.
– А ще складається враження, що у РФ просто нескінченний людський ресурс. Їх нищать, а вони лізуть, мов таргани… Вони, в принципі, колись можуть закінчитися?
– Можуть. Але мені здається, нам буде достатньо того, що «залізо» закінчиться раніше. Орків все ж таки ще на кілька років такої війни вистачить. А от заліза у них вже не на кілька років… До речі, на початку війни ми всі помилялися. Ми уявляли, що треба «зажмурити» максимум орків, і от тоді, як прийде в Оркостан достатня кількість цинків – щось почнеться. А вийшло – 100, 200, 300, 400, 500 тисяч – їм по барабану – не закінчуються. І головне – суспільству їхньому це виявилося реально пофіг. Вони ж не масквічєй з офісу набирають, розумієте? А ми про Росію судили саме по Москві та Пітеру. А виявилося, страшне чорне замкад’є, за московською кільцевою дорогою, воно абсолютно інше. Воно інше і по якості життя, і, відповідно, по її цінності.
– Тобто зараз російським військовим платять щомісячно 10 000 доларів?
– Угу. До речі, те, як росли їхні зарплати за час цієї війни, теж дуже показово. Вони починали з двушки, зараз десятка. Це теж показник, наскільки складніше стає мотивувати на контракт. От в п’ять разів і складніше. Але ж все одно, бачите, не закінчується. Тобто реально в них є ще запас м’яса. А от коли м’ясо лишиться без «заліза» – усе, воно беззахисне.
– Досить обнадійливо…
– Кілька тижнів тому я спілкувався з моїми друзями, офіцерами ГУР, які повернулись з Вовчанська. Причому це ті ГУРівські підрозділи, які прибули туди ще до початку російського наступу на Харківщині — бо в ГУР знали, що наступ буде, попереджали про це. Чому інші структури не відреагували — це вже інше питання, щодо якого хай розбираються в закритому режимі.
Так от, той факт, що ці офіцери вже повернулися й спілкувалися зі мною в Києві, вже сам по собі є показовим. Це означає, що війна на тих ділянках перейшла в ту фазу, коли вже немає потреби використовувати спецпідрозділи.
Але з того, що вони розповідають — я настільки оптимістичних новин саме з «нуля» давно не чув. Думаю, ні для кого не секрет те, що ми вже там фактично в контрнаступі. І в росіян уже не те що не стоїть питання просуватися далі — тепер у них завдання максимум окопатися так, щоб утримати бодай ту п’ятикілометрову смугу, яку вони віджали в перші дні свого наступу.
Більше того. Знаєте, що мені один із цих спецпризначенців сказав? «Це вперше за весь цей час мені орків стало навіть трохи шкода».
Євген Дикий . Фото Укрінформ
– У сенсі?..
– Я приблизно так само відреагував, а він пояснив. Каже, вони всі геть «зелені», одразу з «учебки», для більшості це перший бій — і він же останній. І головне, що це стосується навіть лейтенантів, офіцерів. Співвідношення втрат — один до восьми, і то це переважно за рахунок того, що в перші дні наші прикордонники зазнали серйозних втрат, бо їх застали зненацька. А в ГУРівських підрозділих втрати взагалі мінімальні. От він і пояснює, що спецпризначенцям воювати з таким противником просто незручно, вони ж на бої з професіоналами орієнтовані.
Я ще його запитав, чи росіяни заходили так само по-дурному, як у 2022-му. А він: «Е ні, ти не плутай: у 22-му йшли добре підготовані професіонали, яким дали абсолютно хибні розвіддані. А цим яких розвідданих не дай — вони вперше в руках «калаша» тримають…
Це до питання, який у росіян мобресурс. Великий? Так. Але кількість не заміняє якість. Їхня армія очевидно деградує. Це вже не просто те, що ми називаємо «гарматним м’ясом», бо м’ясо ж теж буває різних сортів. За часів СРСР були жарти про «собачатину п’ятої категорії» — ту, яка йде на фарш разом із будкою. То оце вже вона.
Тож можна далі набирати і по мобілізації, і за 10 штук на місяць, можна набирати просто рядову біомасу на убой. До речі, дуже багато їм дав ГУЛАГ у цьому сенсі.
– Ви говорити про зеків?
– Про них. Але й цей ресурс вичерпується. Чи не вперше за багато десятиліть в Росії закривають зони – бо нема кому сидіти. Це в РФ абсолютно нечувана, небачена річ. Це от стільки вони вигребли на фронт з безмежного ГУЛАГу… Ну, скількись він їм ще дасть.
Отже, виходить, що набрати ще біомасу можна, а от структурувати її забезпечити сержантами, офіцерами – уже не випадає. Отам і є «кащеєва смерть» – не в людях, а в тому, що називається матеріально-технічне забезпечення.
– Але ж все-таки: у чому сила і слабкість їхньої армії на полі бою?
– Кількість солдатів. Але водночас це й слабкість. От візьмемо двох мобілізованих – українського і російського. Обидва висмикнуті з цивільного життя. Обидва однаково нічому не навчені. Обидва отримали базовий курс в учєбці прямо перед відправкою на фронт. Обидва не в ідеальній фізичній формі. Але просто за рахунок більшого людського розвитку наш мобілізований сильно відрізняється від російського мобіка. І це впливає на перебіг війни.
Про нібито безмежні запаси техніки, які виявилися дуже «межними» ми вже говорили.
Також їхнє слабке місце – це протиповітряна оборона. Всього ППО РФ вистачило на Москву, на лінію фронту, яка справді насичена дуже густо, і на півострів Крим. До речі, з Кримом цікаво насправді. Крим перетворився на нову Чорнобаївку для їхнього ППО. Воно туди приїжджає помирати.
– Зверніть увагу, ми давно не били по Кримському мосту…
– Бо не треба. Нам треба, щоб вони його прикривали, а ми били по цим ЗРК. Ми використовуємо зараз Кримський міст, як приманку: знаємо, що тільки-но спалимо кілька їхніх ЗРК у Криму, вони гарантовано за два тижні привезуть туди нові. С-300 закінчились, пішли С-400, і навіть С-500. Ми фактично використовуємо Крим, як таку «велику м’ясорубку» для їхнього ППО. Бо Кримський міст священний. А все решта – «восемь тысяч двести вёрст пустоты», як співає їхній гурт «Акваріум», вибачте, уже хрін чим прикриєш. І том у них палають оборонні заводи та енергетична інфраструктура. І це не буде послаблюватися, а лише посилюватися. Як виявилося, «санкції» від Малюка-Буданова набагато ефективніші, ніж санкції від Байдена.
– А що по сильним сторонам?
– Удари КАБами і ФАБама – це насправді те єдине, що зараз можна вважати їхньою «суперсилою». Бо протистояти цьому ми станом на зараз не маємо чим. Вони не лише кошмарять цими КАБами та ФАБами фронтові й прикордонні міста, а й, у першу чергу, б’ють по позиціях. А це та зброя, яка може «винести» практично будь-яку нашу фортифікацію. І, на жаль, цих бомб у них багато.
Але ця проблема лишається критичною, поки до нас не прилетіли F-16. Як тільки з’явиться бодай перша ескадрилья, а тим більше дві, літаків F-16, до яких у комплекті йдуть ракети повітря-повітря 100-кілометрового радіусу дії — проблему КАБів і ФАБів буде знято. Бо максимальна відстань їх запуску — 70 кілометрів. Вони, звісно, чудово розуміють, що їхній перевазі в повітрі залишилось місяць-два, і прагнуть використати цей час по максимуму.
– А що по дронах?
– Ми їх наздоганяємо. Знову ж таки, поняття наздоганяємо, дивлячись в чому. В цілому ж по дронах стоїть тільки два питання. Перше – у кого більш тямущі інженери? Друге – хто поставить більше пар робочих рук на конвеєр? По-першому виграємо ми, по-другому, поки що, вони.
Але я ще раз наголошу, що перевага у них лише в повітряній компоненті. По ракетах, передусім.
– Що маєте на увазі?
– По балістичних ракетах без змін. Вони випускають їх рівно стільки, скільки й до 24 лютого. А от по крилатих, зокрема Х-101… На жаль, вони таки зуміли «хашки» поставити на конвеєр. Якщо в дуже багатьох інших, скажімо, сферах для них критичними стали західні санкції, бо виявилося, наприклад, що в російському танкопромі останніх 20 років всі підшипники були німецькі, а всі приціли – французькі й так далі, то по Х-101 ці санкції не вдарили. Модель Х-101 була 100% радянською, і вони змогли це повністю поновити. Це наша велика тепер проблема.
Але тут треба пам’ятати одну важливу річ: це проблема наша з вами тут, в тилу, а на фронт це не впливає. 100 штук Х-100 на місяць… Навіть якби вони їх всі пустили на фронт – це просто взагалі ні про що. А от для тилу це інша історія. Для тилу це фактор. Тому вони саме так їх використовують – б’ють по енергетиці, по наших заводах, зокрема оборонних., б’ють по лікарнях. Оце якраз продовжиться. Вони розуміють, що в них немає ресурсу зламати нашу армію. Тому тепер ставка робиться зламати наш тил.
Розмовляв Мирослав ЛІСКОВИЧ, Укрінформ, Київ