У Чернівцях колись проживали кумедні диваки та оригінали.
Вони були фанатами футболу і чистоти, медіумами, читали французькі романи, славилися дотепністю.
Письменник Георг Дроздовський писав про міського радника Кампельмахера, який забезпечував містян “мимовільними пуантами“. Наприклад, про незрозумілий для нього текст він казав “цап із сімома козенятами“, хоча мав на увазі зовсім інший вислів “книга за сімома замкам““. Про зацікавлену особу висловлювався “піднімати на себе трибуну“.
Згадує письменник і про мовний ляпсус міського поліцейського, який обходив кав’ярні. Бравий служака помітив на вулиці натовп людей, що стояв на тротуарі, й відреагував на це: “Або ви йдете, або ви стоїте, але не робіть мені купок на тротуарі“. На гадку спадали купки, що їх відкладають на вулиці собаки.
Цікавим екземпляром був міський ідіот Лешек Святковський, котрий постійно щось бурмотів під ніс, але не чинив нікому нічого лихого. Мама Дроздовського щонеділі пригощала його кавою з тістечками, за що він неодмінно збирався віддячити їй зарізаною куркою. “Цей бідолаха, був досить освіченим, читав подаровані йому французькі газети і в моменти просвітлення демонстрував рештки колишніх знань. Він збожеволів перед матурою (випускні іспити) за реальну школу; навчання позбавило його розуму. І ось тепер він ходив на цвинтар і читав на могилах вірші“, – згадував письменник.
Ще одна міська дивачка пані Люттерова ховала під спідницями все своє домашнє причандалля, тому коли йшла вулицею, то дзвеніла й гриміла.
Був у місті фанатик чистоти Ясьо, старший чоловік. Тоненькою тростинкою а-ля Чаплін він відкидав з тротуару кожен камінчик, з глухою ненавистю примовляючи: “А ти курррва!“. Чи це звертання стосувалося каміння – невідомо.
Диваком вважали рудого Бубі, який на вигляд був страховиськом: все лице всіяне прищами, з двома гнилими зубами у роті. Він був футбольним фанатом і пристрасним прихильником спортклубу “Маккабі“, кожну гру якого відвідував. Якщо “Маккабі“ перемагав, то Бубі оббігав усі трибуни, вигукуючи: “Хай живе “Маккабі! Каса! Каса! Каса!“, і збирав у вдоволених болільників пристойні суми. Одного разу йому запропонували за сто лей вигукнути “Тьфу, Маккабі!“, але він гнівно відмовився.
Ще один оригінал Боббі був високим неповоротким телепнем, ходив на дерев’яних підошвах розхитаною ходою, але був надійним і швидким у виконанні доручень. Він, зокрема, діставав візи у консульствах, і за невеликі чайові був готовий зробити що завгодно.
Дивні речі творив учитель Шмідт, якого вважали медіумом і запрошували на спіритичні сеанси. “Він міг зненацька впасти у транс і артикулювати стиснутими устами звуки й слова, з яких можна було зробити висновок, що цієї миті він – фараон Менес. Він міг відповісти на будь-які запитання, шокував правильними відповідями і якийсь час був центром загального зацікавлення“, – писав Дроздовський.
Був у Чернівцях й адвокат карликової статури, який славився дотепністю і користувався визнанням у жінок. До того ж він був чудовим ковзанярем.
Одну світську даму чернівецькі студенти називали “Чобі, мила дівчинка“.
“Їй було десь близько сімдесяти, й вона день у день, гарно одягнута, сиділа, мозолячи очі перехожим, у вікні однієї кав’ярні на Герренгассе й усміхалася молодим людям, – згадував Дроздовський. – Однак три дні на місяць вона не приходила, й коли якось офіціант зі злегка прихованою іронією мовив: “Шановна пані вже геть забули про нас!“ – то вона з кокетливою усмішкою відповіла: “Ах, знаєте, у нас, жінок, бувають свої особливі дні!“.
Підготувала Надія БУДНА
Фото з колекції Едварда Туркевича
Читайте новини “МБ“ у Facebook | Telegram | Viber | Instagram
Сьогодні, 10:24
0 
45