Станом на зараз ситуація в українській енергетиці є надскладною. Якби була така сама ситуація перед минулим опалювальним сезоном, то він був би трагічним.
Про це в інтервю NV Бізнес заявив підприємець, співзасновник Української асоціації відновлюваної енергетики Ігор Тинний.
За його словами, навіть з того, що ми бачимо у засобах масової інформації, зрозуміло, що у мільйонному місті Харків система центрального теплопостачання смертельно уражена, вона де-факто не існує. Якби це трапилось у листопаді, то сотні тисяч людей було б потрібно кудись відселити чи шукати для них іншу можливість обігріватися в морози.
Що стосується електровиробництва, то йому заподіяно непоправну шкоду по всій країні. Його неможливо в повному обсязі відновити протягом кількох місяців. Якщо окупанти продовжать здійснювати такі комбіновані обстріли, то в найближчій перспективі нас чекають довгі блекаути, зупинка промисловості і руйнування обороноздатності країни.
Я вважаю, що ми наближаємося до катастрофи в енергетиці. І замовчування цієї проблеми нагадує абсолютно геніальне кіно «Don’t Look Up», «Не дивись угору». Мені здається, позиція наших енергетичних керманичів повністю відповідає фільму. Вам на голову вже зараз «впаде метеорит», а ви думаєте, як протриматися ще два-три дні з високим рейтингом.
В енергетиці завжди виникає питання, що краще: високо централізована мережа чи розгалужена мережа дрібної розподіленої генерації? Всі тоталітарні країни, в яких домінує частка держави, ніколи не будуть розвивати дрібну розгалужену мережу електростанцій. Нею дуже складно управляти. Всі такі країни мають високий рівень концентрації, декілька величезних індустріальних об’єктів. І це була частина індустріальної України, побудованої Радянським Союзом. Але ми поступово втрачали й генерацію, і споживачів, і лінії електропередач.
Відбудовувати великі електростанції не завжди потрібно, бо наступний обстріл їх доб’є
Українська енергетика зараз існує завдяки тому, що в нас лишилися три неушкоджені атомні електростанції. Російські терористи ще не пішли на бомбардування реакторів АЕС, хоча ми не можемо і цього виключати. Зараз вони тотально знищують станції, які генерують енергію з вугілля і газу та державні гідроелектростанції. Не існує такого ППО, яке може відбити одночасну атаку 20−30 ракет та дронів на провінційну електростанцію. Отже, коли вони роблять такі надзусилля, то рано чи пізно зруйнують будь-яку велику станцію.
Їхнє завдання зробити територію України непридатною для життя. Напевно, раніше вони готувалися до окупації, тому знищували лише трансформаторні підстанції, які можна досить швидко відновити. А щоб відновити ДніпроГЕС-1, Зміївську чи Ладижинську ТЕС… вважайте, що цей об’єкт треба побудувати з нуля. Я б сказав, що це від трьох до п’яти років важкої праці й сотні мільйонів доларів…
Я вважаю, що відбудовувати великі електростанції не завжди потрібно, бо наступний обстріл їх доб’є. Ще й загинуть ремонтники, які намагатимуться щось там зробити. Тож треба терміново міняти стратегію і розвивати розділену генерацію. Це сотні, а можливо навіть тисячі маленьких об’єктів.
Тому треба змінити парадигму мислення і дозволити бізнесу за пів року-рік побудувати максимальну кількість нової пікової генерації і системи збереження енергії. Це дозволить нам протягнути ще хоча б один рік і збільшить стійкість системи.
Що для цього потрібно зробити? Для початку треба зробити так званий тріаж. Це військово-медичний термін, який з’явився 200 років тому. Коли з поля битви виносять поранених, і стоїть лікар, який сортує їх. Цей легкопоранений, його в чергу, хай терпить, бо зараз не вирішується питання життя і смерті. Цей занадто важко поранений. Він ще дихає, але ми йому не допоможемо. Його одразу прирікають на смерть, це важке рішення. А ось щодо цього вирішується, буде він жити чи ні. Його терміново на операційний стіл.
Так само має бути в енергетиці. Міністерство енергетики мало б замість заборони оприлюднювати інформацію, видавати чіткі установки суспільству. Наприклад, уражена така ТЕС. Вважаємо, що відновлення цього об’єкту займе два-три роки. Тому немає сенсу зараз її відновлювати. Зібрали звідти обладнання, яке щось вартує, і віддали на відновлення туди, де є сенс.
Тобто, міністерство бачить, що ТЕС або ТЕЦ, яка виконувала соціальну функцію, розвалена. Зруйноване приватне майно. Зараз держава може сказати власникам, щоб відновлювали і надати на це фінансування. Бо за свої кошти ніхто нічого не відновить. Немає ні грошей, ні сенсу. Ти знаєш, що завтра тебе знову розбомблять. Тож не треба цього робити, треба змінювати парадигму.
Якби у бізнесу була можливість окупити інвестиції або було джерело докредитуватися, то ми б швидко почали будувати нове і заміщувати розбомблене. Але у нас криза неплатежів, немає довгострокових контрактів, ми постійно в заручниках. Приватні компанії, які займають маленьку частину ринку, абсолютно демотивовані щось будувати. За останні два роки добудовано лише те, що почалося раніше.
Росіяни всю зиму накопичували ракети, щоб тотально знищити 10 об’єктів. А якщо їм треба такою ж кількістю ракет знищити 1000 об’єктів? Це вже неможливо. У розподілену генерацію спробуй влучити. Навіть якщо збудувати не один об’єкт, а 30 незалежних, то в них не вистачить 30 довбаних «кинджалів», щоб це зруйнувати.
Але, на жаль, у нас тривають безглузді речі. Наприклад, розвиток атомної промисловості, яким займаються міністерство енергетики, регулятор і всі інші. Звісно, атомна промисловість — це хребет нашої енергетики. Базова генерація, яка зараз рятує. Але середній термін будівництва нових реакторних блоків в мирний час, коли є 100% фінансування і політична воля — 8−10 років. А у нас ракетні обстріли, руйнується все навколо. Який сенс витрачати мільярди гривень? Я не можу це пояснити нічим, крім інерції корупції. Зараз це просто моральний, етичний, будь-який інший злочин.