Мешканка Путили Оксана ЗАБРОДОЦЬКА з 2014 року займається волонтерством. Вона є однією зі співзасновниць “Волонтерів Путильщини“.
Про це йдеться у матеріалі molbuk.ua
“Війна ж не почалася у 2022 році. У 2014 році “зелені чоловічки“ вже захоплювали українські території. Тому ще тоді я вирішила разом з однодумцями Іллею Косованом, Наталією Кочерган, Борисом Чев’юком та Миколою Юрніком допомагати нашим захисникам. Так триває вже десять років“, – каже Оксана Забродоцька
Ілля Косован почав возити допомогу на Схід, Оксана заготовляла сухі борщі, а Наталія працювала в Італії, тому допомагала грошима.
“Зараз наша організація вже розрослася. Після повномасштабного вторгнення до нас приєдналися багато інших людей, сьогодні в ній понад 30 осіб. Возимо допомогу на Схід або надсилаємо “Новою поштою“, надаємо психологічну підтримку військовим, родичам загиблих, зниклих безвісти. Ілля є керівником “Волонтерів Путильщини“, а я – виконавчою директоркою“, – говорить жінка.
“Звертаються військові зі всього району“
Сьогодні пані Оксана перебуває вже третій місяць в Італії. Однак приїжджає в рідну Путилу або допомагає дистанційно.
“Коли стаєш волонтеркою, то це вже ти 24/7 докладаєш усіх зусиль, щоб допомагати. В Італії немає проблем з інтернетом, тому я постійно на зв’язку. Я з 2016 року працювала у центрі, який допомагає атовцям, але потім відбулося скорочення. Я залишилася без роботи, то поїхала на заробітки. Однак не припинила допомагати військовим“, – каже Оксана Забродоцька.
Організація не має конкретного підрозділу, якому допомагають.
“У мене є дуже багато друзів із колишнього добровольчого батальйону “Донбас“. Зараз вони служать у різних бригадах. Також допомагаємо нашій 10 гірсько-штурмовій бригаді, 93 батальйону, 107 бригаді ТРО, 28 бригаді, 128 бригаді й, звісно, нашим землякам. Зараз ми зібрали 200 тисяч гривень на автомобіль, хлопці пофарбували його. Уже через деякий час він буде на фронті“, – зазначає волонтерка.
“Зараз ми купуємо дрони, автомобілі й тепловізори. На щось дрібне ми не орієнтуємося. Наше військо вже дуже відрізняється від того, яким воно було на початку російсько-української війни. Тоді хлопці могли їхати на фронт у гумовому взутті й у спортивних штанах, тому ми мусили їх одягати з голови до них. Наразі вже такої проблеми немає“, – додає Оксана.
“Людина має дозріти, щоб волонтерити“
“Від початку на фронт їздили двоє водіїв, інколи ще двоє долучалися. Однак найактивнішими були я, Ілля та Наталія. А вже після 2022 року до нас доєдналася ще одна родина, яка робить буржуйки й тушкованку. Я вважаю, що просити волонтерити – це не добре. Воно вже буде нещиро. Людина має сама дозріти до того, щоб захотіти цим займатися. Це дуже важка робота, зокрема психологічно“, – каже пані Оксана.
Допомагають “Волонтерам Путильщини“ не тільки дорослі, а й другокласниця Іринка Мороз, яка живе в Усть-Путилі.
“Мама дівчинки Анна Мороз подзвонила й каже, що постійно слідкує за нашими дописами в інтернеті та знає, чим займається організація. Тому її дочка загорілася бажанням допомогти військовим. Спочатку Ірина привезла своє відрізане волосся, а потім – гроші, яка наколядувала. Як на мене, це росте велика патріотка“, – розповідає жінка.
Пані Оксана ділиться, що за часів АТО військові для неї стали великою сім’єю.
“Раніше ми часто зустрічалися, організовували свята, збирали хлопців. Коли старші чоловіки називали мене мамою, це найприємніше, що можна було почути. До речі, маю один подарунок, найдорожчий у моєму житті. Це вирізьблений значок, там “волонтер“ пише“, – говорить жінка.
Найважче для волонтерки дізнаватися, що хтось загинув.
“Якщо є змога, то намагаюся проводити в останню путь кожного нашого загиблого. Це найважче, найстрашніше. Коли ти знав людину, дружив з нею, і раптом уже треба прощатися“, – зазначає жінка.
Читайте новини “МБ“ у Facebook | Telegram | Viber | Instagram
Сьогодні, 17:59
0 
54