Чернівці славляться старовинними церквами різних віросповідань, які приваблюють туристів із усієї України та зарубіжжя.
Відомий австрійський письменник Карл-Еміль Францоз, який кілька років жив у нашому місті, писав: “Тому, хто прибуває сюди, робиться якось дивно на душі: він раптом знову на Заході, де можна зустріти освіченість, вихованість і білу скатертину“.
Головна архітектурна перлина Чернівців – унікальний ансамбль колишньої Резиденції митрополитів Буковини і Далмації, який включений до списку культурної спадщини ЮНЕСКО. Такої честі удостоїлася й університетська церква Трьох святителів. Перший камінь у її фундамент заклав митрополит Євген Гакман у 1867 році. Над оздобленням храму працювали фахівці високого рівня. Ліпні прикраси для 12 капітелей вежі виготовила віденська скульпторка Анна Гофман.
Пензлю Карла Йобста належать темперні розписи з біблійними сюжетами: Різдвом Христовим, Воскресінням, сходженням Святого духа та зображення чотирьох євангелістів. Буковинський маляр Епамінандос Бучевський розписав інтер’єр церкви декоративними орнаментами. У радянський період культову споруду закрили, встановили тут обчислювальну машину. Керівництву університету вдалося зберегти прекрасні розписи та іконостас від знищення. Зараз у храмі проводять богослужіння .
Миколаївська церква на вулиці Сагайдачного – найстаріша дерев’яна культова споруда Чернівців. Це пам’ятка архітектури національного значення. Існують легенди, що в ній молилися гетьмани Петро Сагайдачний під час Хотинської війни 1621року та Іван Мазепа після поразки під Полтавою 1709-го. Та нібито в ній відспівували старшого сина Хмельницького Тимоша, за що її називають “козацькою”.
Насправді церква була споруджена значно пізніше – приблизно 1748 року боярином Строєскулом. Стіни складені з дубових брусів, дах покритий дранкою та увінчаний трьома кованими хрестами. 14 листопада 1992 року в церкві сталася пожежа, яка понищила пам’ятку. Її вдалося відреставрувати та освятити в грудні 1994-го.
Храм Святої Параскеви Сербської є одним із найдавніших у нашому місті. Його будівництво розпочалося у 1843 році. Багато зусиль до зведення церкви доклав тодішній настоятель Андрій Василович, який пожертвував на богоугодну справу власні кошти. Завершити будівництво, яке затягнулося майже на два десятиліття, допоміг Буковинський православний релігійний фонд. Церква була освячена у лютому 1862 року єпископом Євгеном Гакманом. У 1890-му сталася пожежа, від якої постраждали іконостас та настінні розписи. Відновили їх Євген Максимович та Йоганн Післер.
У цьому храмі служба Божа завжди правилася українською мовою. Саме тут у 1864 році місцеві русини відзначали треті роковини смерті Тараса Шевченка. Його прихожанами були Юрій Федькович і Сидір Воробкевич. У 1906 році при храмі заснували Товариство руських православних священиків на Буковині, “щоби кожен русин міг в своїй мові служити слова Божого в церкві”. Храм діяв до 1962 року. Потім тут розмістили склад і шаховий клуб. Ще до проголошення незалежності віряни повернули собі храм, який набув статусу кафедрального собору.
Римо-католицький костел Воздвиження Всечесного Хреста – перша мурована релігійна споруда Чернівців. Він ніколи не був зачинений, і тут завжди відбувалися богослужіння. Будівництво костелу затягнулося майже на три десятиліття, оскільки його постійно супроводжували якісь нещастя, зокрема двічі обвалювалася вежа. Освятили його 29 липня 1814 року. Спеціально для цісаря спорудили трон, де він сидів під час богослужіння. На зовнішній бічній стіні зберігся найстаріший на Західній Україні сонячний годинник, який показує віденський час. Ще один годинник встановили на вежі – він досі працює.
Прихожанами костелу були урядовці, професори, юристи та багато шанованих мешканців міста. У 1929 році парафія налічувала понад 20 тисяч вірян. У 1945-му залишилося трохи більше тисячі. Парохом костелу тривалий час був Йозеф Шмідт – почесний доктор університету. Ще за життя у храмі встановили меморіальну дошку з його барельєфом. Служба Божа у костелі проводиться польською та українською мовами, її супроводжує гра на органі. Тут молився син останнього імператора Отто фон Габсбург.
Собор Успіння Пресвятої Богородиці на вулиці Руській – перша на Буковині греко-католицька церква,якій понад два століття. Заможний буковинський боярин Тадей Туркул подарував земельну ділянку та пожертвував значні кошти на будівництво.
31 травня 1820 року було освячено наріжний камінь фундаменту майбутньої церкви. І вже через рік вона отримала благословення. Першу назву храм отримав на честь святих Петра і Павла.
В Італії замовили іконостас та два вівтарі. Згодом храм перебудували за проєктами Володимира Залозецького. При ньому заснували братство Святого апостола Тадея та перше жіноче товариство Буковини “Мироносиці”. Сюди декілька разів навідувався митрополит Андрей Шептицький. Парафіянами були професор Степан Смаль-Стоцький, письменниці Ольга Кобилянська та Ірина Вільде.
У 1961 році церкву зачинили, перетворивши її на склад. Відкрили її у 1991-му. Священики та віряни власними силами відновили храм. У вересні 2017 року була утворена Чернівецька єпархія УГКЦ, яку очолив єпископ Йосафат Мощич, а церква набула статусу кафедрального собору. Тут проводив богослужіння глава УГКЦ Святослав. Святинею собору є чудотворна ікона Чернівецької Божої Матері “Надія безнадійним”. Молитва перед нею дарує щастя материнства.
Будівництво Святодухівського кафедрального собору затягнулося на 20 років. Розповідають, нібито за основу був взятий проєкт Ісакіївського собору в Санкт-Петербурзі. Матеріали – цеглу, вапно, білий камінь, керамічну плитку – виготовляли або добували на Буковині. Також залучали місцевих майстрів. Витрати на будівництво склали близько 200 тисяч флоринів.
Храм вражає своїми розмірами: довжина 56 метрів, найбільша ширина – 30, висота – 46. Тут може вміститися майже чотири тисячі прихожан. Відкриття відбулося 4 липня 1864 року . Собор освятив єпископ Євген Гакман, який став першим буковинським митрополитом. Колись за кафедральними годинниками чернівчани звіряли свої дзигарки. За радянських часів у храмі знаходилася художня галерея.
Проєкт Вірменської церкви розробив відомий чеський архітектор Йозеф Главка, який був автором архітектурного комплексу Резиденції буковинських митрополитів. Її будівництво завершилося у жовтні 1875 року. Його оцінювали у 70 тисяч флоринів. Зокрема, дві тисячі флоринів надав цісар Франц Йосиф, а 500 флоринів пожертвувала цісарева Августа. Біля входу стояли дві скульптури із пісковику – святих апостолів Петра і Павла.
Вірменська церква діяла до приходу радянської влади. Потім її перетворили на склад. Сторож забрав скульптури святих і встановив їх на могилі своєї дружини. Згодом їх повернули на місце біля церкви. У 1986 році приміщення передали філармонії під зал органної музики.
Церква Святого Миколая на вулиці Руській дивує незвичайними крученими куполами. Вона збудована за зразком одного із шедеврів румунського середньовічного зодчества – православного Успенського собору в місті Куртя-де-Арджеш, де знайшли свій останній спочинок румунські королі. Основні роботи проводила місцева фірма “Граніт”. Дах покрили кольоровою черепицею. Іконостас виготовили у Бухаресті, німби святих позолочені. З Трансільванії привезли два дзвони, які важили 948 та 592 кілограми. Храм освятили 6 грудня 1939 року. Навіть у радянський період тут ніколи не переривалося богослужіння.
Автором проєкту єзуїтського костелу Найсвятішого серця Ісуса був найвідоміший зодчий Чернівців, директор промислової школи Йозеф Ляйцнер. Земельну ділянку на тодішній площі Фердинанда місто пожертвувало церковній громаді безкоштовно. У червні 1891 року було закладено наріжний камінь під майбутній костел. Будівництво обійшлося в 175 тисяч флоринів. Гроші збирали по всьому світу. З Еденбурга (Німеччина) привезли три дзвони. Найбільший, що важив 20 центнерів, називався “Серце Господа Ісуса”. Орган, який встановили в костелі, коштував п’ять тисяч флоринів.
Восени 1894 року храм освятили. Богослужіння тут правили трьома мовами: польською, українською та німецькою. Наприкінці 1950-х років костел закрили. Тут розмістили обласний архів. Знищили красиві нижні вітражі на вікнах, розікрали церковне начиння. Зникли дзвони та унікальний годинник із вежі, який сповіщав час на всі чотири сторони світу. Орган, який вважали одним із кращих у Східній Європі, викинули на подвір’я. За переказами, один зі сторожів зробив з трубочок огорожу навколо своєї сільської садиби. У 2010 році архів вивезли, а костел передали церковній громаді. Костел поступово відновлюється, тут проводять богослужіння.
На вулиці Університетській знаходиться одна з найімпозантніших міських будівель – головний молитовний будинок єврейської громади “Темпль“. Земельну ділянку під забудову подарувала багата землевласниця Амалія Цукер. Аби зібрати кошти, будівельний комітет оголосив про продаж 200 місць для моління у майбутньому “Темплі” з правом передачі їх у спадщину. Навіть видавали відповідні сертифікати про право власності.
8 травня 1873 року головний рабин заклав наріжний камінь під майбутню споруду. Проєкт розробив ректор Львівської політехніки Юліан Захаревич. Храм мав чотири наріжні вежі у вигляді мінаретів. Внутрішні стіни були синього, червоного та золотистого кольорів. Освячення “Темплю” відбулося 4 вересня 1877 року. Сюди перенесли на зберігання сувої Тори у вівтар, біля якого засвітили “вічну лампадку”. Тут ще хлопчиком співав відомий оперний співак Йозеф Шмідт. Темпль відвідували австрійський цісар Франц Йозеф І (16.09.1880) і румунський король Кароль ІІ (16.05.1920). “Темпль“ намагалися знищити і німці, й чекісти, але він вистояв. У 1959 році тут відкрили кінотеатр “Жовтень”, який 1992-го перейменували в “Чернівці”. Сучасна будівля мало схожа на колишню, хоча й зберегла деякі зовнішні обриси.
Підготувала Надія БУДНА
Фото з колекції Едварда ТУРКЕВИЧА
Читайте новини “МБ“ у Facebook | Telegram | Viber | Instagram
Сьогодні, 09:47
0 
67