Станіслав, військовослужбовець 107 обр ТрО на псевдо «Танк». Родом із Чернівців, 41 рік. Вранці, 24 лютого, всупереч товаришу, який пропонував тікати за кордон, Станіслав залишився – «Ти давай тікай, а я залишуся, бо якщо всі втечуть, хто буде захищати країну?! «Коли це все почалося, оці кадри з Бучі, ці варварства – вирішив що буду нищити ворога поки я є… Якщо б була така ситуація що ми напали на них – я був би уже за кордоном давно, бо це не моя війна. Але ми обороняємось. У нас ні в кого не має бути сумнівів що робити з ворогом» – наголошує Станіслав.
Історію про мужнього захисника із Чернівців на своїй сторінці у Фейсбук розповідає 107 окрема бригада Сил територіальної оборони ЗСУ.
Без військового досвіду записатися на військову службу було важко. Кілька днів довелося ходити, вистоювати черги та переконувати щоб записали у лави ЗСУ. Через свою наполегливість і впертість дали позивний «Танк» і вже 3 березня я потрапив на службу в 107 обр ТрО.
Ще у цивільному житті Станіслава цікавили «літаючі птахи» і у війську він почав говорити про ефективну зброю, коли про неї ще мало хто чув – дрони камікадзе. «Потім я покликав своїх хлопців, вони допомогли зробити перший наш вибух. І після цього почалась моя праця по ударним дронам. В цю працю я поглинув повністю з головою. Всі новинки, розробки, все впроваджував у нашу справу» – розповідає військовослужбовець.
Хлопці постійно удосконалювались, експериментували, навчалися літати на FPV дронах і коли потрібна була допомога на передку – підготувалися, зібралися, виїхали і почали працювати на бойових.
«Коли на навчаннях ми у пісочниці гралися це одне, а коли перед тобою ворог стоїть, і він веде вогонь, то це зовсім інше. У перший свій бойовий виліт я хвилювався, та побратим, що був зі мною, поклав руку мені на плече і каже: «так Танчик, ти все вмієш, ти все можеш… все буде добре». І все… залетів, перша ціль була вражена. Ну і так почалося бойове життя» – пригадує перший бойовий досвід Станіслав.
Зараз підрозділ Танка «гастролює» по важких ділянкам фронту, де нашим бійцям потрібна допомога. «Скажу так, ми зараз працюємо на фронті не як атакуючі, а скоріше як охоронці нашої піхоти. І робимо так щоб ворог не тривожив побратимів переносними і стаціонарними засобами враження».
«Я відплачую ворогу за наших побратимів, за цивільне населення, за обстріли по мирних містах. У мене є відчуття що я маю робити свою роботу і я роблю її як можу… ми разом її зробимо, поряд з побратимами. Будем захищати нашу землю на скільки це можливо та на скільки вистачить сил».